Віртуальний калейдоскоп                          "Стежиною батьківського краю"

Полтавщина споконвіку славилась працьовитими і обдарованими людьми. Щедра на таланти полтавська земля дала Україні цілу плеяду видатних особистостей. Велика кількість з них впродовж багатьох століть або десятиліть давно стала її гордістю та красою. Коли як не сьогодні, в наш буремний, такий нелегкий час не пригадати нам їх великі здобутки, гарні справи та добрі вчинки, що покликані підняти престиж вітчизняної науки, освіти, культури на найвищий щабель.

Центр (Пункт) європейської інформації пропонує переглянути віртуальний калейдоскоп «Стежиною батьківського краю»,  котрий містить добірку стислих повідомлень про деяких непересічних постатей минулого: вчених-дослідників, істориків, етнографів, педагогів, філософів, лікарів, письменників, літературознавців, спортсменів. Ознайомившись із життєписами яких, ми ще раз переконуємося в тому, наскільки невичерпним на славнозвісних героїв є наш рідний край!              

Остроградський Михайло Васильович (1801-1862) – відомий український математик, спеціаліст з аналітичної механіки, математичного аналізу і математичної фізики та балістики. Вважається одним із провідних математиків середини ХІХ століття. Життя великого українця – це історія про хлопчика, який страшенно не любив сидіти за партою в школі, проте, закохавшись одного дня в науку, став геніальним вченим зі світовим ім’ям.

Вернадський Володимир Іванович (1863-1945) – геніальний учений, мислитель, філософ, політик, громадський діяч. Один з засновників Української академії наук. Її перший президент. Заклав фундамент нових наук про землю, таких як: гідрогеологія, біогеохімія, радіогеологія; створив вчення про біосферу.

Щепотьєв Володимир Олександрович (1880-1937) –  літературознавець, історик, етнограф, фольклорист, краєзнавець, архівіст, педагог, композитор, перекладач. Брав активну участь у проведенні українізації в установах і навчальних закладах. Фундатор Полтавського історичного архіву, Українського наукового товариства дослідження пам'яток старовини та мистецтва на Полтавщині, Полтавського наукового товариства при Національній академії наук України. Автор понад 100 наукових розвідок, статей, книг, у тому числі двотомного видання «Розмови про українських письменників». Організатор історико-краєзнавчих досліджень на Полтавщині. Самобутній композитор, написав 103 музичні твори: пісні, романси, дуети, хори. В 1921 році був у числі засновників театральної студії в Полтаві, у 1925—1927 роках завідував літературною частиною в її трупі.

Кондратюк Юрій Васильович (1897-1942) – вчений-винахідник, один із основоположників ракетної техніки та теорії космічних польотів. Ім’я нашого славетного земляка золотими літерами викарбовано в Залі слави Космічного музею НАСА в США. Також ім’ям уславленого полтавця у світовій космічній галузі названо трасу, яка вперше привела людину на Місяць і кратер на зворотному боці супутника Землі. 

Зубковський Іван Андрійович (1848-1933) – лікар, відкривач миргородського джерела мінеральних вод, засновник Миргородського курорту. Лікарську практику і активну громадську діяльність поєднував із краєзнавством, літературною творчістю, мемуаристикою, залишив спогади про зустрічі з багатьма відомими людьми того часу. Виступав на захист української мови.

Гурамішвілі Давид (1705-1792) – класик грузинської літератури, один з талановитіших поетів ХVІІІ століття. Більшу половину свого життя провів на Миргородщині. Поет-вигнанець щиро полюбив українську землю, її гостинних людей, мову і пісні. Тут він залишився навіки, тут він написав свої невмирущі твори, один з яких – збірка віршів «Давіані» (у віртуозному перекладі Миколи Бажана) стала справжнім надбанням українського народу, назавжди увійшла в його культурну скарбницю, збагатила національну поезію низкою перлин справді високохудожніх образів і водночас здивувала вмінням проникати в найпотаємніші, найскладніші нюанси першотвору.

Леся Українка (1871-1913) – талановита вітчизняна письменниця та перекладачка.  Внесла неоціненний внесок в українську літературу, на її творах виросло не одне покоління українців. Тісно пов’язана з Полтавщиною і через кровний зв’язок із матір’ю Оленою Пчілкою, яка тут народилась, і через духовний зв’язок з «батьком української поезії» Іваном Петровичем Котляревським, на уклін до якого прибула влітку 1903 року, на відкриття пам’ятника поету у нашому місті. Леся Українка називала Полтавщину «краєм лагідної краси». Він надихнув поетесу на створення патріотичних та ліричних віршів, драм, поем та публіцистичних творів.

Ротач Петро Петрович (1925-2007) –  відомий усьому світу історик, критик, поет, прозаїк, публіцист, літературознавець, педагог, просвітянин, краєзнавець. Здійснив вагомий внесок у відродження культури і духовності рідного народу.

Бутовський Олексій Дмитрович (1838-1917) – член першого складу і один із засновників Міжнародного Олімпійського Комітету та сучасного Олімпійського руху. Декілька десятиліть у Полтавському кадетському корпусі викладав теоретичний курс з  історії фізичної культури, проводив практичні заняття з фехтування, стрільби, гімнастики та рухливих ігор.  Неодноразово перебував у Європі, де вивчав викладання спортивних дисциплін у передових навчальних закладах Швеції, Данії, Німеччини, Бельгії, Англії та Франції. Досконале володіння кількома іноземними мовами посприяло знайомству та налагодженню особистих контактів зі спеціалістами в галузі фізкультури та спорту в багатьох країнах. У 1892 році під час перебування у Франції познайомився з бароном П'єром де Кубертеном, з яким у нього співпали погляди на розвиток спорту та відродження Олімпійських ігор. 1894 року П'єр де Кубертен особисто запросив Олексія Бутовського на Міжнародний атлетичний конгрес до Парижа (разом вони приймали участь у шести із них). В 1896 році Бутовський був свідком І тогочасної Олімпіади, за підсумками якої написав книгу «Афіни на весні 1896 року».

Піддубний Іван Максимович (1871-1949) – видатний український спортсмен- борець, шестиразовий чемпіон світу з класичної боротьби. Як пригадували молодші брати майбутнього велетня, Іван з дитинства відрізнявся неабиякою силою: підлітком самотужки носив лантухи зерна на плечах. Спочатку виступав на аренах цирків як атлет-гирьовик, представник греко-римської боротьби, потім перейшов на французьку – класичну боротьбу. Переміг всіх відомих атлетів Європи, за що отримав прізвисько «чемпіон чемпіонів». За 40 років спортивної кар'єри не програв жодного турніру. Неодноразово бував із гастролями на різних континентах. Відвідав понад 150 міст у 14 країнах. Численні пропозиції щодо еміграції за кордон відхиляв одразу, завжди наголошуючи при цьому: «У моєму житті є лише одна любов і гордість – Україна!».

Бочарова Ніна Антонівна (1924-2020) – дворазова чемпіонка та призер із художньої гімнастики на Олімпійських іграх 1952 року в Гельсінки (Фінляндія). Чемпіонка України, Європи, світу. Першою з українських спортсменів завоювала золоту олімпійську медаль.  У 2004 році Бочаровій була надана честь нести факел естафети олімпійського вогню на українській землі.

Чуб Олена Федорівна (1924-2015) – семиразова чемпіонка світу з легкої атлетики серед ветеранів. Свій перший світовий рекорд встановила в 75 років. Із 1998-го по 2006 роки брала участь у 12 чемпіонатах Європи і світу у змаганнях з бігу (у спринтах та марафонах). Завоювала 7 золотих і 10 срібних медалей. Вболівальники стоячи аплодували їй на стадіонах Італії, Іспанії, Канади, Норвегії. Нині ім’я  спортсменки та її досягнення відомі не тільки в Україні, але й далеко за її межами. 

Координаторка Центру (Пункту) європейської інформації Наталія Рой.