четвер, 24 вересня 2020 р.

 Клуб європейського кіно

Перегляд та обговорення фільму  «Касабланка»

23 вересня 2020 року у Клубі європейського кіно, який діє в Центрі (Пункті) європейської інформації відділу обслуговування користувачів, відбулися перегляд та обговорення мелодрами режисера Майкла Кертіса  «Касабланка».

«Касабланка» – це мелодрама 1942 року, яку вважають одним з найбільших шедеврів світового кінематографа, а також одним із найкращих кінотворів про кохання, що свого часу отримав три «Оскари»  – як найкращий фільм та за найкращі режисуру і сценарій. Час дії фільму – початок Другої світової війни, а місце дії географічно позначене – власне, Касабланка – марокканське місто, що тоді перебувало під контролем вішистської Франції. Сюжет обертається навколо внутрішнього конфлікту головного героя, котрому доводиться вибирати поміж обов’язком і почуттям – між коханою та порятунком її чоловіка, лідера спротиву нацистам. 

І ця стрічка в історії кінематографа перетворилася на справжню леґенду. На абсолютну леґенду. Її сценарій Американська ґільдія сценаристів визнала найкращим за всю кіноісторію. А за опитуванням Американського кіноінституту, «Касабланка» лідирує за кількістю вживаних цитат із кінодіалогів. Звісно, своєму успіхові «Касабланка» не останньою чергою завдячує акторам. Зокрема, Гамфрі Боґарту.  Для Боґарта, на початок 1940-х вже давно голлівудської зірки, це була практично перша романтична роль. Через 60 років його персонажа, Рика Блейна, назвуть серед п’ятірки найпривабливіших кіногероїв за всю історію.  Авантюрист, фактично злочинець, якоїсь миті той опиняється у ролі Бога, від якого залежать чужі життя. Сміливий, навіть безстрашний, він водночас отримує шанс загоїти власне розбите серце, зруйнувавши чуже життя. Герой Боґарта у цій картині, як і в багатьох інших, опиняється перед непростим вибором, який він здійснює у свій парадоксальний спосіб.

Таким чином,  на глядачів очікували Гамфрі Боґарт, Інґрид Берґман та найзнаменитіший, найпронизливіший  любовний трикутник за всю історію світового кінематографа – «Касабланка».

Після довгої перерви, пов'язаної з карантинними обмеженнями, на перегляд фільму завітало багато шанувальників хорошого та якісного кіно. Тетяна Гусар, координаторка Центру (Пункту) європейської інформації, підготувала цікаву розповідь про акторів, які виконали головні ролі, а також ознайомила з історією створення кінострічки. Глядачі, затамувавши подих, стежили за подіями на екрані, а також співпереживали та хвилювалися за головних героїв. 







 Фото-тревел «Неймовірна і мальовнича Чехія»

 Центр (Пункт) європейської інформації запрошує в мандри разом з фото-тревел «Неймовірна і мальовнича Чехія», підготовану до Дня чеської державності, який відзначається 28 вересня. Ви дізнаєтеся багато цікавого про цю самобутню,неймовірно  красиву країну.

  В Європі є країна, в ландшафті якої гармонійно поєднуються глибокі озера і таємничі, вкриті густими лісами гори; термальні джерела і стрімкі річки; зелені луки з яскравою травою і яскраві,  квітучі пагорби. Немає тут тільки моря, але про нього зовсім не згадуєш, коли потрапляєш в чеську казку. Адже Чехія – країна мальовничих ландшафтів, таємничих легенд і містичних історій. Це готичні шпилі Праги й празькі вулички, це давній Карлів міст через Влтаву, це сотні замків і костелів в затишних старовинних містечках, це відмінне пиво та смачна їжа. Чехія – це атмосфера спокою і тиші, привітність місцевих жителів і розміреність життя, багата і своєрідна національна культура. Цікаво, що країна також є однією з найбезпечніших в Європі  з найнижчим рівнем корупції. 

 Нашу  розповідь неможливо почати інакше, як з красуні Праги. Взагалі, чехи обожнюють столицю своєї батьківщини і вважають, що людина, яка побувала у Чехії хоч раз, просто не може не закохатися у Прагу – чарівне місто, красу якого не зіпсували ні війни, ні пожежі. В ній сусідять різні архітектурні стилі: романський, готика, ренесанс, бароко, рококо, модерн, а кількість пам’яток культури та архітектури світового значення просто вражає. За численні вежі, що здіймаються над Прагою, її назвали «стовежною», за золоті куполи, що сяють над її вулицями – «Златою Прагою». Найціннішим скарбом чеської столиці є Празький Град – фортечний ансамбль, резиденція королів та президентів. Тут стоїть перлина світової готики – грандіозний собор Святого Віта, який почали будувати ще в ІV ст., а закінчили лише на початку ХХ ст., дві вежі ХV ст. – Даліборка і Порохова, королівські палаци, картинна галерея.  Інша відома пам’ятка – Карлів Міст – була закладена Карлом ІV у 1357 р. 9 липня о 5 год. 31 хв. (астрологи вказали цей час найбільш сприятливим). Міст був побудований на початку ХV ст.

 Про міст поширені різні легенди. Зокрема, тривалий час не могли знайти цементуючий розчин, поки не зрозуміли, що яєчний білок має необхідні властивості, і в усі кінці країни відправились гінці з наказом збирати курячі яйця. В одному селі наказ не зрозуміли (або побоялися, що яйця зіпсуються в дорозі), тому послали віз варених яєць. 

Оломоуц – одне з найстаріших міст Чеської Республіки, особливо самобутнє. Саме в цьому містечку у 1767 році одинадцятирічний Вольфганг Амадей Моцарт склав VI симфонію, перебували Петро ІІ, Суворов, а в 1995 році сюди з візитом приїжджав папа римський Ян Павло ІІ. За кількістю історичних пам’яток Оломоуц часто називають «перлиною на зеленій подушці», Галацьким Римом.

 Місто Чеське Будейовице – відоме всім любителям хорошої літератури. Саме тут розташовувався батальйон солдата Швейка з роману чеського класика Ярослава Гашека. Чеське-Будейовице вважається містом художників, тому, що тут розташована фабрика знаменитої компанії «Hardtmuth» – виробника продукції «Koh-I-Noor». І хоча олівці відомої марки можна купити не тільки в Чехії, саме в Чеське Будейовице відчувається дух творчості, а навколишні пейзажі просто просяться бути перенесеними на аркуш паперу.

Не менше, ніж своїми старовинними містами, Чехія відома й уславлена своїми курортами. Щоправда, більшість чеських курортів – це також старовинні міста. Так, Карлові Вари заснував ще імператор Карл ІV 1385 року. Легенда розповідає, що імператор якось полював на оленя в лісі. Він поранив звіра, але той підбіг до невеликого гарячого джерела, і його рана вмить загоїлася. Уражений цим видовищем, Карл звелів побудувати неподалік від джерела палац і приїздив туди, коли нездужав. Колись на цьому курорті відпочивала вся світова еліта: відомі композитори, художники, письменники, а також королі, герцоги та графи. 

Всім, кого зацікавила наша мандрівка, рекомендуємо ознайомитися з такими книгами, представленими на експозиції:

26.89(4ЧЕХ)я23

П 686

     Прага в кармане [Текст] : справочник-путеводитель для туриста, бизнесмена, студента и любого путешественника на все случаи жизни. - СПб. : Welcome, 1997. - 192 с. - (Столицы туризма)


26.89(4ЧЕХ)я23

П 686

     Прага [Текст] : путеводитель. - М. : ПромторгКомпани, 2000.

26.890(4ЧЕХ)

Ч-576

     Чешская Республика [Текст] : путеводитель с мини-разговорником / авт. текста С. Херре. - М. : Полиглот-Дубль В, 1998.

26.890я73

К 78


     Країнознавство [Текст] : теорія та практика : підручник для студентів вузів / М. П. Мальська [и др.]. - К. : Центр учбової літератури, 2012. - 528 с.

26.891(4)я73

М21

Мальська, Марта Пилипівна.

    Туристичне країнознавство. Європа [Текст] : навчальний посібник для студентів вузів / М. П. Мальська, М. З. Гамкало, О. Ю. Бордун. - К. : Центр навчальної літератури, 2009. - 223 с. - 1000 экз. 









 


понеділок, 21 вересня 2020 р.

 Клуб європейського кіно 

запрошує на перегляд та обговорення мелодрами режисера Майкла Кертіса "Касабланка"


 Караван історій 

«Тринадцять разів я був багатий і тринадцять разів падав у злидні….»

Центр (Пункт) європейської інформації пропонує здійснити подорож у часі – перенестися в Англію кінця XVII – першої половини XVІІІ століття, щоб стати свідками дивовижного життя незвичайного англійця, який уславив своє ім’я створенням одного із найпопулярніших у світі романів. А допоможе це зробити караван історій «Тринадцять разів я був багатий і тринадцять разів падав у злидні….», підготований до 360-річчя від дня народження Даніеля Дефо, англійського письменника і публіциста .

Історія І. «Мінливих доль таких ніхто, мабуть, іще не знав. Разів тринадцять багатів, та знову бідним став…»  Ці поетичні рядки Даніель Дефо присвятив самому собі, коли йому вже виповнилося шістдесят років. Життя його справді було сповнене боротьби, злетів і падінь. Незвичайність натури штовхала його на необачні кроки. Із розмаїтості справ видно, наскільки він був людиною захоплень. 

Дефо був комерсантом, власником панчішної фабрики, морським торговцем сукном та винами, страхувальником кораблів та вантажів. І навіть парфумером, який винайшов рецепт стійких запахів із додаванням у парфуми мускусу від привезених йому з острова Ява цивет. Ви, звісно, чули про найдорожчий у світі сорт кави, яку отримують, збираючи в джунглях спожиті дикими котами, перетравлені та виведені з організму природним шляхом кавові зерна. Оце і є ті мускусні коти, інакше – цивети. Їх було рівно 70, цих пахучих звірів. Дефо купив їх дешево у власника котячої ферми. Та кішки знову впали в ціні, і він і в цій справі прогорів.

Дефо відважно обіцяв кредиторам задовольнити їхні вимоги і дійсно через десять років зумів з 17 тисяч повернути більше двох третин, але все-таки не розплатився цілком. Практично, за законами того часу він у будь-яку хвилину міг бути оголошений злочинцем і посаджений за грати. Банкрутство поставило Дефо на все життя в залежне положення – він змушений був постійно переховуватися від кредиторів та поліції. А ще Дефо був таємним королівським дознавачем, або, якщо хочете, – політичним та економічним шпигуном. А якщо ще хочете – то й географічним розвідником. У це теж важко повірити, але Дефо жив у часи секретних морських мап, що рясніли білими плямами – відкриті були ще не всі континенти. Вивідування в моряків, що повернулися до Англії, своїх і чужих, важливих відомостей про нові краї становило значну і найприємнішу частину таємної служби Дефо. 

 А ще Даніель Дефо був відомим журналістом, який писав надзвичайно сміливі памфлети. В своєму памфлеті «Короткий шлях розправи з дисидентами» (1702), в якому захищав право людей на свободу релігійних переконань, виступав проти будь-якого насилля. Хоча памфлет був анонімний, церковники розгадали авторство, і Дефо кинули до в’язниці, після чого його піддали публічному покаранню біля ганебного стовпа. З приводу цієї події Дефо написав у Ньюгетській тюрмі «Гімн ганебному стовпу» (1703), що набув великої популярності в народі. Коли Дефо стояв прикутий до ганебного стовпа, натовп вітав його і співав пісню на слова його гімну, що став символом непокори та протесту проти несправедливості.

Історія ІІ. 25 квітня 1719-го на полицях лондонських книгарень з'явився роман Даніеля Дефо (1660 – 1731) «Життя й дивовижні пригоди Робінзона Крузо». Найцікавіше, що спочатку жоден лондонський видавець не хотів друкувати цей шедевр. Зате коли книга була видана, успіх її був швидкий і просто-таки запаморочливий. Так, перший тираж обчислюють приблизно в півтори тисячі екземплярів. 9 травня вийшов другий тираж. Ще через місяць потрібен був третій, а 7 серпня вийшов четвертий  тираж. За книжку правили 5 шилінгів – третину від вартості коня, а тому вона була доступною порівняно вузькому колу читачів. Та зацікавленість книгою була неймовірною. Збереглися розповіді про те, що прості люди день за днем відкладали гроші на «Робінзона Крузо».

 Повна назва роману мовою оригіналу налічує 65 слів: «Життя, незвичайні та дивов
ижні пригоди Робінзона Крузо, моряка з Йорка, який прожив 28 років у повній самотності на безлюдному острові біля берегів Америки поблизу гирла річки Оріноко, куди він був викинутий кораблетрощею, під час якої весь екіпаж корабля, крім нього, загинув, із викладом його несподіваного звільнення піратами; написані ним самим».

Історія ІІІ. Ще до Д. Дефо з’являлися твори, в яких розповідалося про долю нещасних мандрівників, закинутих у нецивілізований світ. 1674 року в Англії був опублікований переклад книги арабського письменника ХІІ століття Ібн Туфайля про пригоди Хаджі Бен Йокдане, який досяг великої мудрості, живучи на острові зовсім самотньо. Дефо не мін не знати цієї книги, що за його життя тричі перевидавалася в Англії. Йому був відомий також твір голландського письменника Хендріка Смекса про те, як один європеєць потрапив на безлюдний острів і зустрів там голландця, котрий ще хлопчиком опинився на острові. Загальновідомо, що прототипом Робінзона Крузо була реальна людина ‒ шотландський моряк Александр Селкірк, який опинився сам-самісінький на одному з островів Хуан-Фернандес у Тихому океані (нині вони належать Чилі та мають назви Александр-Селкірк і Робінзон-Крузо). Александр Селкірк пробув на безлюдному острові значно менше, ніж Робінзон Крузо, ‒ там він жив 4 роки і 4 місяці, харчуючись м'ясом кіз та черепах, фруктами і рибою. Увесь перший рік Селкірк запасався всім, що потрапляло до його рук. Пізніше навчився розуміти природу багатьох речей, опанувавши та пригадавши чимало умінь. Нарешті повеселішав, коли 2 лютого 1709 року брістольський корабель «Герцогиня» під командуванням Вудса Роджерса пристав до одного із островів архіпелагу Хуан-Фернандес. Усе почуте від Селкірка капітан Роджерс записав до судового журналу. Коли у світ вийшов твір «Подорож навколо світу від 1708 до 1711 капітана Вудса Роджерса», про Селкірка заговорили у кав’ярнях та світських салонах Лондона. 

Історія Селкірка відразу була детально висвітлена британською пресою ‒ вона зацікавила Дефо, і він на її основі створив художній твір. Тільки свого героя він «перемістив» із Тихого океану до Атлантичного, кудись до гирла Оріноко, і дав йому ‒ є така версія ‒ прізвище свого товариша юності по навчанню в протестантській семінарії. А час дії переніс на 50 років у минуле, збільшив термін перебування свого героя на довгих 28 років.

Історія IV. «Робінзон Крузо» ‒ це дуже глибокий твір, що порушує серйозні проблеми філософії, політекономії, психології і соціології. Після аварії корабля головному герою роману вдається врятувати частину інструментів і провіанту. Їх вистачає на перший час. Робінзон будує житло, шиє одяг, майструє посуд і приручає диких тварин. Його перебування на острові триває 28 років, 2 місяці та 19 днів. Змальовуючи щоденну боротьбу героя за


існування, детально описуючи всі здобутки у влаштуванні ним свого побуту, письменник уславлює мужність і працьовитість людини, ті внутрішні якості, завдяки яким вона й має право називатися людиною. Ідея роману – уславлення активності, трудової енергії, розуму й високих моральних якостей людини, які допомагають їй опанувати світ, а також утвердження великого значення природи для духовного розвитку людства.

Історія V. Роман Даніеля Дефо мав великий вплив на подальший розвиток літератури. Лермонтов у «Героєві нашого часу» вклав до руки одного з персонажів тростину «як у Робінзона Крузо». Для Льва Толстого роман Дефо став взагалі чи не підручною книжкою ‒ він намагався «робінзонити» (слово, вигадане Жан-Жаком Руссо, одним із перших, хто вказав на педагогічне значення роману Дефо), в сенсі ‒ жити простою і невибагливою працею. Переклад українською мовою з’явився в 1891 році, але ще задовго до цього Тарас Шевченко виконав за мотивами твору малюнок «Робінзон Крузо».

Тарас Шевченко. «Робінзон Крузо», 1856


Незмінною популярністю користується сюжет роману в кінематографістів, аніматорів і на телебаченні – в різні роки до нього зверталися кіно- і телемитці з Італії, Чехословаччини, Франції, США тощо. А в 1972 році на Одеській кіностудії режисером С. Говорухіним було знято за романом Дефо художню стрічку «Життя та дивовижні пригоди Робінзона Крузо». А на телебаченні проблеми, порушені в романі Д. Дефо, відтворили у програмі «Останній герой». Французький письменник Жуль Верн використав деякі епізоди роману у своїй книзі «Діти капітана Гранта». «Робінзон Крузо» відкрив цілу серію «робінзонад». Серед найбільш відомих «робінзонад»: «Новий Робінзон» І. Кампе, «Син України» І. Федіва та В. Злотопольця. Російська письменниця Л. Петрушевська у повісті «Нові робінзони» (1991) засобами постмодернізму показала трагічну долю людини, що зазнала відчуження внаслідок абсурдної та аморальної цивілізації кінця ХХ століття. Авторка засуджує світ, у якому людині доводиться тікати від людей, щоб залишатися самим собою і вижити.

З того часу минула не одна епоха великих відкриттів, людство завоювало нові рубежі, проявивши дивовижну мужність і впертість. Однак, чи йшла людина до полюсу, чи підкорювала небо, всюди за нею линула тінь дивної постаті в гостроверхій шапці з волохатою парасолькою.

Це він, Робінзон Крузо, історія виживання якого на безлюдному острові залишиться назавжди гімном людського духу і розуму.

Для тих, хто зацікавився творчістю Даніеля Дефо, пропонуємо ознайомитися з такими книгами з фондів ПОУНБ імені І. П. Котляревського:


84(4ВЕЛ)

Д 393

Дефо, Даниель.

    Даниель Дефо [Текст] : в 2-х кн. : пер. с англ. / Д. Дефо. - М. : Художественная литература, 1991 - . - (Для семейного чтения).

Кн. 2 : Молль Флендерс : роман. - 1991. - 317 с. - ). - 300000 экз.

84(4=ВЕЛ)

Д 393

Дефо, Даниэль.

    Дневник чумного года [Текст] / Д. Дефо. - М. : Ладомир ; М. : Наука, 1997. - 476 с. - (Литературные памятники). - 2000 экз. 

84(4Вл)

Д 393

Дефо, Даниель.

    Жизнь и пиратские приключения славного капитана Синглтона [Текст] ; Молль Флендерс : романы : пер. англ. / Д. Дефо. - М. : Правда, 1990. - 558 с. : ил. + 4 л. ил. - 200000 экз. 


84(4=ВЕЛ)

Д 39

Дефо, Даніель.

    Життя й чудні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо, моряка з Йорка, написані ним самим [Текст] : пер. з англ. / Д. Дефо. - Х. : Фоліо, 2004. - 496 с. - (Б-ка пригод). - Загл. обл. : Робінзон Крузо. - 1500 экз. 

84(4Вл)

Д 393


Дефо, Даниель.

    Радости и горести знаменитой Молль Флендерс [Текст] ; Счастливая куртизанка, или Роксана : романы : пер. с англ. / Д. Дефо. - Челябинск : Южно-Уральское книжное изд-во, 1992. - 660 с. - 200000 экз.

74.261.8

Н 63

Ніколенко, Ольга Миколаївна.

    Бароко, класицизм, просвітництво. Література XVII-XVIII століть [Текст] : посібник для вчителя / О. М. Ніколенко. - Х. : Ранок, 2008. - 224 с. : іл. - (Скарбниця словесника). - 10000 экз.


четвер, 10 вересня 2020 р.

 Інформаційне повідомлення 

«Демократія – вільний вибір у вільному суспільстві».

Ніхто не народжується хорошим громадянином, жодна країна не народжується демократичноюЦі процеси продовжують розвиватися протягом всього життя. Молоді люди повинні бути включені в цей процес з самого народження.

  Кофі Аннан

Людство за всю історію свого свідомого існування напрацювало, сповідує і використовує багато різноманітних цінностей, з-поміж яких однією з найдавніших, найяскравіших і далеко неоднозначних є демократія.

У 2007 році Генеральна Асамблея ООН на своєму 46-му пленарному засіданні ухвалила рішення щодо щорічного відзначення Міжнародного дня демократії 15 вересня, що було виражено у відповідній резолюції № 62/7, та запропонувала державам-членам та іншим регіональним, міжурядовим і неурядовим організаціям відзначати цей день. Зараз демократію відносять до основних і універсальних суспільних загальнолюдських цінностей. Вона є фундаментом для побудови принципів всіх провідних держав, співтовариств, союзів і федерацій, а також лежить в основі Організації Об’єднаних Націй.

Члени ООН висловили надію, що Міжнародний день демократії стане приводом для просування демократичних ідей у світі, а також для контролю за дотриманням прав і свобод на рівні країн. 

Слово «демократія» походить від грецького слова «демос», що означає «народ», і «кратос», тобто влада, тому демократія може розглядатися як «влада народу»: спосіб правління, який залежить від волі народу.

Немає однозначної відповіді, де уперше з’явилися прообрази, сформувалася і була використана для облаштування життя демократія, однак більшість спеціалістів у цій галузі адресують до доби Стародавнього світу – Греції і Риму, де виникли перші держави-поліси. Першим ідеологом демократії вважають Перікла, розквіт діяльності якого припадає десь на 430 р. до н. е. Він стверджував, що саме демократія сприяє розвиткові толерантності й вихованню у людини громадянського духу. З падінням давньогрецької держави демократія не зникла. Значну частину принципів народовладдя застосовували римляни. Засади давньоримської республіки фактично ґрунтувалися на досвіді державного устрою греків. Про більш-менш реальне народовладдя у Римі забули, коли ця держава почала набирати могутності та перетворилася на імперію.

 Зміни почалися в перші роки епохи Відродження (або Ренесансу) – у другій половині XIV століття, коли в перемученій перманентними війнами Європі почав ширитися культурно-філософський рух, який ґрунтувався на ідеалах гуманізму та на найвдаліших зразках спадщини Древньої Греції. Праці Н. Макіавеллі, Т. Гоббса, пізніше Ш. Л. Монтеск’є, Ж-Ж. Руссо та інших авторів містять глибокі і ґрунтовні роздуми про владу, державу, правителів, як лідерів народу, про свободу і права громадян. Одним із центральних питань демократії у цей час було питання сутності законів, моралі, добра і справедливості, суспільного договору. Так, Ж.-Ж. Руссо зауважував, що всі закони мають ґрунтуватися й апелювати до таких цінностей, як свобода і рівність, а правління поділяв на демократію, аристократію і монархію. Ж.-Ж. Руссо звертав увагу на таке важливе суспільне явище, як політична свобода і вважав, що вона справді можлива лише у тій державі, де законодавцем є народ. Якщо народ хоче бути під захистом законів, то він має ті закони сам і прийняти.

Волелюбність, потяг до справедливості, колективістських форм влаштування життя, народовладдя були притаманні українству ще задовго до появи першої в історії слов’янства державності – Київської Русі. Прообразом демократії можна вважати слов’янські, племінні народні віча, процедури обрання князів, договірні засади між князем і народом. Тобто вже у княжу добу окрім централізованої княжої влади мають місце перші зародки демократичного місцевого самоврядування. Первинні елементи слов’янської народної демократії пізніше стають зафіксованими в таких важливих державотворчих документах, як «Руська правда» Ярослава Мудрого, «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона, «Повчання дітям» Володимира Мономаха, «Повісті минулих літ», «Слово о полку Ігоревім» та ін. Яскраві приклади та елементи демократії дала козацька доба, що існувала практично з кінця ХV до другої половини ХVІІІ ст. Панування формальної рівності між козаками, заперечення приватної власності, виборність усіх органів управління і управлінців (кошових, старшини, гетьманів та ін.), контроль за їхньою діяльністю – усе це засвідчує про наявність справді демократичних елементів і засад, на яких намагалася ґрунтуватися козацька «республіка». Окрім звичаєвого права, неписаних законів, якими керувалося козацтво, з’являються і перші нормативні акти, де були відповідним чином регламентовані демократичні процедури.

 Проблеми демократичного політичного режиму порушували у своїх працях такі видатні представники української політичної думки, як М. Драгоманов, М. Грушевський, В. Липинський і, особливо, І. Франко і Б. Кістяківський.

Демократія не визнає сходу чи заходу; демократія — це просто воля народу.

Ширін Ебаді

Сьогодні демократія є однією з основоположних рис сучасної цивілізації. Механізми демократії засновані на вільному волевиявленні народу, неухильному дотриманні прав і свобод людини, а також тісно пов’язані із забезпеченням правопорядку, стабільності та цілісності її інститутів і її моделі. Засадничі характеристики демократії: . 

1. Демократія – це спосіб врядування, при якому реалізовувати владні повноваження та нести громадянську відповідальність (безпосередньо або через вільно обраних представників) є прерогативою всіх дорослих членів суспільства. . 

2. В основу демократії покладено такі принципи, як влада більшості й права особи. Демократія захищає від всемогутності централізованої влади і децентралізує владу, передаючи владні повноваження на регіональний і місцевий рівні з огляду на усвідомлення того, що влада на будь-якому рівні має бути якомога досяжнішою для людей і здатною максимально реагувати на їхні прагнення й потреби. 

3. Демократія виходить із того, що одним із головних її завдань є захищати такі основоположні права людини, як свобода слова і віросповідання; рівне право на законодавчий захист; можливість організовувати політичне, економічне і культурне життя суспільства та брати активну участь у ньому.

4. Демократичне суспільство регулярно проводить вільні й справедливі вибори, у яких може брати участь кожен член суспільства, що досягнув відповідного віку. 

5. Громадяни в демократичному суспільстві мають не лише права, але й обов'язок брати участь у роботі політичної системи, яка натомість захищає їхні права і свободи. 

6. Демократичне суспільство сповідує такі принципи, як толерантність, співпраця і компроміс. Як сказав Махатма Ганді, «за своєю суттю нетерпимість є формою насильства і являє собою перешкоду для утвердження духу справжньої демократії».

Що примітно, на даний момент не існує єдиної моделі демократії, так як теорія і практика далеко не завжди можуть співпадати, проте прогресивне міжнародне співтовариство активно виступає на підтримку зусиль держав і урядів щодо заохочення та зміцнення всіх демократичних процесів.

Наша країна йде своїм шляхом до демократичних змін в державі. Нагадаємо, наприкінці минулого року Україна опинилася серед «частково вільних країн» у новому рейтингу «Свобода в мережі-2019», який склала правозахисна організація Freedom House. Вище за Україну розташувалася Киргизстан – ця країна також визнана «частково вільною». Цілком «вільні» Вірменія та Грузія. Водночас «невільними» визнані Азербайджан, Білорусь, Казахстан, Узбекистан та Росія. 

Рекомендуємо ознайомитися з проєктом «Живемо в демократії». Проєкт «Живемо в демократії» – це освітній проєкт, спрямований на просування демократії в освіті на різних рівнях, у різних шкільних системах таких країн як Україна, Албанія, Боснія і Герцеговина, Хорватія, Греція, Косово, Чорногорія, Румунія, Сербія, Швейцарія та інших.

МПО (Інститут «Міжнародні проєкти в освіті») у співпраці з Радою Європи розробив шість навчальних посібників. Основним  принципом навчальних матеріалів є ідея про те, що освіта для демократії повинна підготувати учнів до активності у школі та в соціальному середовищі. Відповідні  навчальні матеріали з освіти для демократичного громадянства та освіти з прав людини допоможуть учителям забезпечити навчальний процес і набути необхідних навичок із застосування цікавих методик. 


З проєктом можна ознайомитися тут.

Запрошуємо переглянути  тематичну книжкову виставку «Демократія – вільний вибір у вільному суспільстві», організовану до Міжнародного дня демократії у Центрі (Пункті) європейської інформації відділу обслуговування користувачів.