Клуб європейського кіно

Клуб європейського кіно запрошує на перегляд мелодрами режисера Робера Енріко "Стара рушниця"

 Інтерактивна гра-скачки 

"Роберт Льюїс Стівенсон та його роман «Острів скарбів»"

Роберт Льюїс Стівенсон – один з найпопулярніших англійських письменників, а «Острів скарбів» - його найкращий пригодницький роман, яким уже понад століття зачитуються діти та дорослі всього світу. Адже, напевно, немає людини, яка б не любила читати про романтичні пригоди,  таємничі загадки, жорстоких піратів, справжню чоловічу дружбу, пошуки скарбів, а ще й коли  це все приправлене жменькою доброго гумору та веселих жартів!?

 Центр (Пункт) європейської інформації пропонує взяти участь у грі-скачках "Роберт Льюїс Стівенсон та його роман «Острів скарбів»"та здобути перемогу. Не забувайте, що в змаганнях  важлива швидкість! Гра відбувається на широкому екрані !!!

 Інформаційна година

                                «Толерантність для кожного»                            

                                                              Тепер, коли ми навчилися

Літати по повітрю, як птахи,

Плавати під водою, як риби,

Нам не вистачає тільки одного:

Навчитися жити на землі, як люди.

                      Бернард Шоу

16 листопада 1995 року країни-члени ЮНЕСКО прийняли Декларацію принципів толерантності та, за ініціативи Генеральної асамблеї ООН, урочисто проголосили цей день Міжнародним днем толерантності. Цей день нагадує всім нам про те, що насильство, тероризм, етнічне та релігійне переслідування – це ті явища, яким не повинно бути місця в XXI столітті.

 Центр (Пункт) європейської інформації пропонує пригадати основні принципи толерантності та ознайомитися з інформаційною годиною «Толерантність для кожного», підготованою до Міжнародного дня терпимості. 

Толерантність (терпимість) означає, що кожен вільний дотримуватися своїх переконань і визнавати таке ж право за іншими. 

Поняття «толерантність» у різних мовах має різні відтінки.

Так, в англійській мові – це готовність і здатність без протесту сприймати особистість або подію.

У французькій – повага свободи іншого, його способу думки, поведінки, політичних і релігійних поглядів.

У китайській – уміння дозволяти, допускати, проявляти терпимість відносно до інших.

    В арабській – прощення, м'якість, поблажливість, жалість, прихильність, терпіння.

    У перській – терпіння, витривалість, готовність до примирення.

 У «Великому тлумачному словнику сучасної української мови» під редакцією В. Т. Бусел написано, зокрема: «Толерантність – здатність індивіда сприймати без агресії думки, які відрізняються від власних, а також особливості поведінки та способу життя інших».

Ідея толерантності має давню історію. Духовне розкріпачення особи поряд з її економічною та політичною свободою відстоювали мислителі минулого, спираючись на вчення про природне право. Про толерантність у своїх працях «Нариси про терпимість», «Листи про віротерпимість» писав Дж. Локк, у «Трактаті про віротерпимість» до розгляду цієї категорії звертався Вольтер. Філософ-соціолог Г. Маркізе вважав її байдужим потуранням, небезпечним тим, що воно може призвести людину до перетворення на співучасника тих, хто розмовляє з позиції сили. Великий німецький поет Гете писав: «Перед розумною людиною треба схилити голову, а перед доброю серцем – встати на коліна». Тарас Шевченко зазначав: «Раз добром нагріте серце – вік не прохолоне».

У сучасних зарубіжних концепціях толерантність розглядається як основна доброчинність або ментальне ставлення, як свобода різних типів поведінки, ціннісних орієнтацій і культурної діяльності. 

Необхідно зазначити, що існує поняття про різні типи толерантності:

1. Байдужість до існування різних поглядів та практик. Цей тип характеризує ситуацію, коли різні системи поглядів допускаються, за умови, що вони не суперечать загальнолюдським нормам.

2. Повага до іншого, якого я не розумію і з яким я не взаємодію. Цей тип виокремлюють в силу рівноправності культур і відсутності привілейованої системи поглядів і переконань.

3. Терпимість до слабкості інших.

4. Розширення власного досвіду та критичний діалог, що спирається на діалогічність природи розуму.

Як основні види толерантності доцільно визначити толерантність політичну, релігійну, економічну, правову.

У контексті європейського мислення толерантність – це не лише необхідна складова сучасної культури, але й універсальна цінність людства. На міжнародному рівні до толерантності належить взаємна пошана різних культур і традицій. Визнання самоцінності інших культур полегшується, якщо увага спрямована на об'єднуючий фактор, на загальнолюдські позиції: готовність допомагати, нести цивілізованість і чесність.

Толерантність можна назвати цінним даром, даним згори. Отримав її кожен, але не кожен здатен бути настільки сильним, щоб скористатися нею.

Кожен з нас повинен прагнути підтримувати принципи терпимості, плюралізму, взаємної поваги та мирного співіснування. Декларація принципів толерантності чітко формулює положення про те, що у повсякденному житті толерантність – це не бездіяльність, а активна життєва позиція, суть якої полягає не стільки в тому, щоб терпіти чужий спосіб життя, поведінку, звичаї, почуття, думки, ідеї або вірування, але охоче визнавати та приймати поведінку, переконання і погляди інших людей, які відрізняються від своїх власних. Разом із тим, прояв толерантності, який співзвучний принципу поваги до прав людини, не означає терпиме ставлення до соціальної несправедливості, злочинів та правопорушень, відмову від своїх поглядів або поступки перед чужими переконаннями.

Так, люди за своєю природою розрізняються за зовнішнім виглядом, соціальним станом, мовою, статтю, поведінкою і цінностями. Цей перелік критеріїв відмінності можна продовжувати без кінця.

Ми всі різні. Але ми всі рівні. Як говориться в чудовій рекламі «Ініціативи розмаїття» – «у нас більше спільного, ніж ви думаєте». Тож кожна людина має право жити в мирі та зберігати свою індивідуальність.

Мир неможливий без терпимості, а розвиток та демократія неможливі без миру.

Толерантне ставлення людини

Збереже планету від негод,

Розрубає мотлох павутини,

Переріже нитку перешкод.

Толерантне ставлення до всього

Збереже, врятує і спасе,

Допоможе вгледіть перемогу,

Допоможе витримати все.

Будь завжди нестримним вільнодумцем,

Свої мрії пензлем намалюй.

Освіти життя яскравим сонцем,

Толерантний Всесвіт побудуй!

Книги та статті з періодичних видань з фондів ПОУНБ

 імені І. П. Котляревського:

                                    

  86.38

   Г 99

                                   

Гюлен, Фетхуллах.

  Діалог і толерантність [Текст] : пер. з тур. / Ф. Гюлен. - К. : Вид-во Жупанського, 2012. - 374 с. 

66.011.1

Т 52

    

Толерантность [Текст] / ред. М. П. Мчедлов. - М. : Республика, 2004. - 415 с.

                     

  37:908(477.53)

  Т 52

     Толерантність. Волонтерство. Лідерство [Текст] = Tolerance. Volunteerism. Leadership : навчальний посібник / І. Капустян [и др.]. - Полтава : Сімон, 2016. - 51 с. - Англ. мовою.

                                          

    87.216

    Ч -391

Человек: образ и сущность (гуманитарные аспекты) [Текст] : толерантность и архитектоника эмоций / ред. Л. В. Скворцов. - М. : ИНИОН РАН, 1996. - 250 с. 

ГРИВА, О.

    ВИХОВАННЯ ТОЛЕРАНТНОСТІ В ДІТЕЙ ТА МОЛОДІ / О. ГРИВА // ПСИХОЛОГ. - 2005. - Черв. (№ 21/22). - С. 3-18.

НЕСТЕРОВА, Н. В.

    МНОГООБРАЗИЕ ПОДХОДОВ К ПОНИМАНИЮ ТОЛЕРАНТНОСТИ / Н. В. НЕСТЕРОВА // ПРИКЛАДНАЯ ПСИХОЛОГИЯ И ПСИХОАНАЛИЗ. - 2006. - № 4. - С. 39-43.

НЕЧЕРДА, В.

    ТОЛЕРАНТНІСТЬ / В. НЕЧЕРДА // УРОК УКРАЇНСЬКОЇ. - 2007. - № 9/10. - С. 17-18. - Про термін.

ОЛЬХОВИК, СВІТЛАНА.

    ТОЛЕРАНТНІСТЬ - ШЛЯХ ДО ҐЕНДЕРНОГО ПАРИТЕТУ : формування толерантності у підлітків / С. ОЛЬХОВИК // ПСИХОЛОГ. ШКІЛЬНИЙ СВІТ. - 2012. - Трав. (№ 10). - С. 7-8.

ПРОКОПЕНКО, Т. В.

    ТОЛЕРАНТНІСТЬ ВРЯТУЄ СВІТ : (виховний захід для учнів 7-8 класів) / Т. В. ПРОКОПЕНКО // ІСТОРІЯ ТА ПРАВОЗНАВСТВО. - 2009. - № 16/18. - С. 88-90. - Методика викладання.

 

Віртуальна виставка однієї книги

«У пошуках дорогоцінних скарбів»

13 листопада 2020 року виповнюється 170 років від дня народження  Роберта Льюїса Стівенсона, відомого англійського прозаїка і поета, літературного критика і публіциста. 

Сучасників Стівенсона дивували його витримка й мужність. Тільки великий оптиміст міг висловити таку думку: «Як багато усього є на землі, Тож будьмо щасливими, мов королі». Стівенсон ніколи не був моряком, але життєвий шлях цієї мужньої людини, котра перемогла біль і страх смерті, поєднаний з його невгамовними героями, сповненими сили та гідності.

Центр (Пункт) європейської інформації запрошує до незвичайної подорожі – подорожі сторінками роману Роберта Льюїса Стівенсона «Острів скарбів».

Клуб європейського кіно

 Інформ-хвилинка «Холодний ангел»

 8 листопада 2020 року виповнюється 85 років Алену Делону, відомому французькому актору театру і кіно.  А ще він – продюсер, режисер і сценарист, легенда французького кіно, якого досить часто називають  секс-символом 60-80-х років ХХ століття. А хтось знає, що Ален Делон до того ж ще й співак? Так от, на зйомках картини Валеріо Дзурліні «Перша ніч спокою» в Італії Делона запросили на студію для участі у запису французької версії італійського хіта «Parole… Parole…». І ось, через кілька тижнів після виходу, пісня раптово стає лідером продажів у Франції.  Отже, дует Алена Делона та співачки Даліди робить французьку версію пісні набагато популярнішою за оригінал.

 Ален Делон прожив у кіно тривале й цікаве життя, зігравши в добрій сотні фільмів, показавши себе яскравим, різноплановим артистом.  Делон працював із такими зірками кінорежисури, як Мікеланджело Антоніоні («Затемнення»), Лукіно Вісконті («Рокко і його брати», «Леопард»), Рене Клеман, Мельвілль та багатьма іншими. Бурхливі романи актора, народження його дітей, бізнес і вміння відпочивати розглядалися під мікроскопом багатьма поколіннями серйозних істориків кіно і папараці.

Ален Делон і Ромі Шнайдер

 Шлях Алена Делона до вершин світового кінематографа був трохи звивистим. Він працював спочатку в м’ясній лавці, потім в одному з паризьких ковбасних магазинів. Цілком можливо, що невдовзі Делон став би власником м’ясної крамниці, одружився й зажив би спокійним життям буржуа середньої руки, але не так сталося, як гадалося. Одного разу в метро юнак прочитав оголошення про набір до льотної школи. Він одразу ж кидає роботу й опиняється в лавах парашутно-десантних військ корпусу морської піхоти й потрапляє на війну в Індокитаї. За неналежну поведінку старший сержант Делон часто потрапляв до дисциплінарної роти. Вдень він вантажив рис, а ввечері сумирно повертався на гауптвахту. Попри все, як згадував актор: «…То був найщасливіший період мого життя. Саме завдяки йому я став тим, ким став потім, і ким є сьогодні». Після закінчення служби молодий вояка повертається в Париж, служить  офіціантом, але не довго: його напружували крики й накази адміністратора, метрдотеля, старшого офіціанта. Лакейська праця була  йому не до душі, тому Делон за порадою друзів розсилає власні фото кінопродюсерам, ходить на кінопроби. На перших в житті кастингах йому часто відмовляли. Говорили: занадто красивий. На щастя, Алена це аж ніяк не зупинило. Не маючи відповідної освіти, та всупереч всім прогнозам, йому вдалося підкорити не лише глядацьку аудиторію, а й заручитись підтримкою багатьох кінокритиків. Відомим Делон став після виходу на широкий екран детективу Рене Клемана «На яскравому сонці» – першої екранізації роману Патриції Хайсміт «Талановитий містер Ріплі», де він блискуче зіграв роль чарівного покидька, людини з «обличчям ангела» й «душею диявола» – Тома Ріплі. Але світова слава прийшла до нього після ролі романтичного боксера Рокко (цілковитої протилежності Ріплі) у фільмі Лукіно Вісконті «Рокко і його брати» (1961). Критики визнали: перші серйозні ролі в кіно розкрили Делона як надзвичайно тонкого і складного драматичного актора. 

Ще в 1964 році Делон створив власну кіностудію під назвою «Delbeau Productions» і в тому самому році вже виступив і в ролі продюсера. Також упродовж своєї кар’єри він пробував свої сили і як сценарист, і навіть як режисер: у 1981 році на екрани вийшов його дебютний фільм – детектив «За шкіру поліцейського».

 Сам же красень вирішив коротати залишок життя в маєтку з тваринами – кіньми і численними собаками. Делон вважає, що тільки собакам можна довіряти і навіть влаштував на території свого маєтку собаче кладовище. Ймовірно, Ален Делон  краще за інших знає, які демони можуть бути  приховані в людській душі.

Невеликий подарунок всім шанувальникам і шанувальницям актора – нова пісня про кохання «Je n’aime que toi» («Я люблю тільки тебе») у виконанні Алена Делона:

Радимо прочитати таку літературу з фондів ПОУНБ імені І. П. Котляревського:

85.374.3(4ФРА)-8

Ц 79

Цондергельд, Райн А.

    Ален Делон [Текст] : хладнокровный ангел / Р. А. Цондергельд ; пер. с нем. - М. : Панорама, 1996. - 256 с. - (Мир кино). 

ВОДОВАТОВА, ЕЛЕНА.

    АЛЕН ДЕЛОН: ЖИЗНЬ ПОД СОФИТАМИ / Е. ВОДОВАТОВА // ЛИЧНОСТИ. - 2011. - № 8. - С. 4-27.

ДЕЛОН, НАТАЛИ.

    НАТАЛИ ДЕЛОН: "НАШ БРАК С АЛЕНОМ БЫЛ ПОСТРОЕН НА СТРАСТИ И НЕРВАХ" / Н. ДЕЛОН ; беседовала Ю. КОЗЛОВА // КАРАВАН ИСТОРИЙ. УКРАИНА. - 2009. - № 11. - С. 90-114.

ПУТЬ САМУРАЯ [ТЕКСТ] : АЛЕН ДЕЛОН // КИНО ПАРК. - 2010. - № 11/12. - С. 58-64.

ЯНКОВАЯ, ОЛЬГА.

      ЛЕДЯНОЙ АНГЕЛ АЛЕН ДЕЛОН / О. ЯНКОВАЯ // НАТАЛИ. - 2010. - № 11. - С. 106-112.

          Клуб європейського кіно

Інформ-хвилинка

 «Вів'єн Лі – віднесена вітром»

 Така жінка з'являється раз на сто років, 

 і тоді весь континент не може відвести від неї очей.

 Орсон Уеллс

5 листопада виповнюється 107 років від дня народження Вів’єн Лі, легендарної англійської актриси і однієї  з найкрасивіших жінок в історії світового кінематографа. Центр (Пункт) європейської інформації пропонує пригадати цікаві факти з життя однієї з найвродливіших актрис «Золотої доби» Голлівуду. 

Вів’єн Мері Гартлі народилася 5 листопада 1913 року в гімалайському гірському містечку Дарджилінг (Індія). Її незвичайну, екзотичну красу пояснюють чи то індійським, чи то вірменським корінням  матері. Батьком Вів’єн був англійський   офіцер.

Акторські здібності почали проявлятися у Вів’єн ще в ранньому дитинстві, проте її підтримував тільки батько. У 18 років, всупереч волі матері, вона вступила до Королівської академії драматичного мистецтва. Через деякий час Вів’єн вийшла заміж за юриста Герберта Лі Голмана, у шлюбі з яким народила свою єдину дочку. До речі, свій псевдонім – Вів’єн Лі – актриса взяла від другого імені чоловіка.

Знайомство зі знаменитим Лоуренсом Олів’є, кумиром і чоловіком усього її життя, відбулося на зйомках мелодрами «Полум’я  над Англією». Між ними швидко зав'язалися дружні стосунки, які переросли в бурхливий роман, який тривав більше трьох років, оскільки обоє  на той час були одружені. Побратися вони змогли лише в серпні 1940 року. Це була одна із найкрасивіших і найзнаменитіших акторських пар тих часів.

 Вів’єн Лі та Лоуренс Олів’є разом зіграли в багатьох виставах. На знімальному ж майданчику вони співпрацювали лише тричі. Однією з найвідоміших  картин, де в кожного з них – головна роль, є стрічка  «Леді Гамільтон» кінорежисера Олександра Корди. Олів’є грає адмірала Нельсона, відомого  тим, що він двічі брав гору над армією Наполеона. Вів’єн Лі ж постає в образі прекрасної леді Гамільтон, якій, власне, відважний адмірал і мусив завдячувати своїми перемогами...

Ця чудова  пара прожила в офіційному шлюбі близько 20 років. Одна із версій  розлучення – психологічні проблеми Лі. 

Знаменитою на весь світ Вів’єн Лі зробила блискуче зіграна роль Скарлетт О’Хари в  кінострічці «Віднесені  вітром». У 26 років Вів’єн Лі отримала за цю роль свій перший «Оскар». Другий «Оскар» акторка отримала в 1951 році за роль Бланш Дюбуа в стрічці «Трамвай Бажання». 

У 1945 році вийшов ще один фільм з Вів’єн Лі в головній ролі – «Цезар і Клеопатра». Ця стрічка, одна з найпомпезніших британських постановок того часу, показала, що англійці можуть ставити фільми не менш масштабні, ніж Голлівуд. У 1947 році Олів'є був посвячений у лицарі й Вів’єн Лі, як його дружина, стала леді Олів’є. Вона зберегла цей титул навіть після розлучення пари в 1960 році.

Стрімкий злет кар’єри неґативно позначився на її психічному здоров’ї. З’ясувалося, що Вів’єн Лі страждає на «маніакальну депресію» – серйозне захворювання, яке на той час лікувалося лише шоковою терапією. В актриси спостерігалися часті зміни настрою, напади неконтрольованої аґресії, істерики тощо. До того ж, у середині сорокових років лікарі виявили в неї туберкульоз. Власне, через слабке здоров’я Вів’єн Лі і залишила по собі так мало фільмів – близько двадцяти.

Актриса продовжувала грати в спектаклях, знялася ще в двох фільмах, одержала  премію «Тоні» за роль у бродвейському мюзиклі «Товариш». Останнім її фільмом стала картина Стенлі Крамера «Корабель дурнів». 1967-й  – останній рік її життя. Загострюється туберкульоз. Вона відкладає репетиції спектаклю «Тендітна рівновага». Відмовляється від лікування.  7 липня актриси не стало. 

Цікаві факти:

• На пошуки актриси на роль Скарлетт пішло два роки. Було розглянуто колосальну кількість претенденток – 1400! Але жодна з голлівудських дів не підходила на цю роль.
• Питання із затвердженням актора на роль Ретта Батлера вирішилося набагато швидше. У списку претендентів було кілька зірок 30-х років. Творці фільму провели соцопитування, і за Кларка Гейбла проголосували 80% опитаних.

• Актриса, що зіграла Мамушку Хетті МакДеніел, стала першою темношкірою володаркою «Оскара». Але під час церемонії, так само як і на прем’єрі фільму, їй довелося сидіти в спеціальній секції залу, відведеній для «кольорових».
• В цілому в зйомках кінострічки «Віднесені вітром» задіяли 59 акторів і більше 2 тис. чоловік масовки, 1100 коней, 375 інших тварин і 450 карет. Було виготовлено більше 5,5 тисячі суконь і костюмів, включно з військовими мундирами, які пізніше довелося штучно зістарити за допомогою бруду і металевих щіток.

• Лондонський Музей Вікторії і Альберта викупив архів британської актриси Вів’єн Лі у її онуків. У число придбаних музеєм документів увійшли щоденники, фотографії, театральні та кіносценарії з позначками актриси, її численні нагороди, а також листи її чоловіка, актора Лоуренса Олів’є. В архів увійшли всі щоденники Вів’єн Лі, які вона вела з 16 років і до самої смерті. Актриса все життя ретельно збирала і систематизувала свою кореспонденцію, тому в розпорядженні музею виявилося також більше 7500 листів, які писали Вів’єн Лі і Лоуренс Олів'є їхні друзі та колеги. Серед адресантів: поет Т. С. Еліот, Мерилін Монро, Вінстон Черчилль і королева Єлизавета.

 

Книжкова виставка

«Юрист – лоцман у світі законодавства»

У Центрі (Пункті) європейської інформації відділу обслуговування користувачів організовано книжкову виставку «Юрист – лоцман у світі законодавства», підготовану до Європейського дня юристів, який відзначається  25 жовтня.

Європейський день юристів – професійне свято всіх служителів Закону, незалежно від того, в якій сфері вони працюють. Це свято людей, які своїм словом і ділом мають стверджувати недоторканість конституційних прав і свобод громадян, непорушність законів.

 Із давніх часів у людському суспільстві виникла потреба регулювати свої стосунки. Завжди хтось, кому довіряли члени спільноти і вважали розумнішим, мудрішим, авторитетнішим за інших, повинен був тлумачити норми звичаєвого права, слідкуючи за порядком та розв’язуючи конфліктні ситуації, що виникали між членами громади. Спочатку ці функції виконували старійшини роду, племені, служителі релігійних культів. Поступово почала виокремлюватися група осіб, яка регулювала дотримання норм співіснування і правил поведінки, а також визначала ступінь їхнього порушення і правил покарання. Кожна історична епоха й кожна країна висувала свої вимоги до таких осіб, визначаючи їхні права та повноваження. Так формувалася професійна група людей, яких пізніше почали називати «юрист». Термін «юрист» походить від німецького «jurist», що є похідним від латинського «jus» (право) – фахівець з правознавства, юридичних наук, практичний діяч у галузі права.

Сучасні європейські спільноти розвиток європейської інтеграції базують передусім на «принципах свободи, демократії, поваги до прав людини і основних свобод, правопорядку». В європейському праві домінують людиноцентричність, повага до людської гідності, ідея верховенства права, доступного правосуддя тощо. Право з його ідеалами стало невід’ємним компонентом світогляду об’єднаної європейської спільноти, формуючи таким чином європейський правовий простір із притаманною йому юриспруденцією. Досягнення високих цілей права, втілення правових ідей у реальному житті кожної людини – основне завдання різних представників юридичної професії.

Книжкову виставку підготувала Світлана Ізмайловська, провідна бібліотекарка відділу обслуговування користувачів.

Літературне асорті 

 «Володар світу фантазій»

 Італію легко знайти на мапі Європи – своєю формою вона нагадує «чобіток». На півночі Італію оточують гори Альпи, укриті снігом, а південну частину омиває тепле Середземне море. Однак людей усього світу приваблює не тільки природна краса Італії. Славетна історія та багата культура Стародавнього Риму викликають бажання відвідати цю країну. Письменник Джанні Родарі любив свою батьківщину, вивчав її пам’ятки, але бачив у них не тільки величну історію, а й проблеми сучасних людей. 

Центр (Пункт) європейської інформації пропонує «спробувати»  літературне асорті «Володар світу фантазій», підготовлене до 100-річчя від дня народження Джанні Родарі, відомого італійського письменника, журналіста.

 Джанні Франческо Родарі народився 23 жовтня 1920 р. в м. Оменья на півночі Італії. Його батько працював пекарем. Проте він рано помер, і синам довелося забути про навчання і свої захоплення. Джанні здобув освіту в семінарії, там учнів одягали й годували безкоштовно. Потім юнак працював учителем початкових класів. Йому було лише 17 років, коли він уперше зайшов до класу. Молодий учитель намагався зробити навчання цікавим і веселим. Йому подобалося, коли учні на уроках вигадують, фантазують і грають. Він вигадував для них веселі та повчальні історії: «...смію стверджувати, нудним учителем я не був. Я розповідав у класі – і тому, що любив дітей, і тому, що сам був не проти побавитися – історії, які не мали ні найменшого відношення до реальної дійсності і до здорового глузду, – історії, які я придумував». Вчителювання Джанні Родарі перервала війна. Він воював проти фашизму за визволення Італії в лавах Руху Опору. Після закінчення війни Джанні не повернувся до школи, йому запропонували створити дитячу сторінку відомої в країні газети «Уніта» («Єдність»). У межах цього видання Родарі продовжив уроки вигадок й цікавої гри вже з дітьми всієї Італії. У казках і віршах письменник порушував серйозні проблеми повоєнної країни, де було багато голодних і бездомних дітей. 

 Пропонуємо вашій увазі буктрейлер, створений Кантеміровою О. М., вчителькою ЗОШ І-ІІІ ступеня №3 м. Славути: 

 У 1951 році на сторінках журналу «Піоньєре», який редагував Джанні Родарі, була надрукована його повість-казка «Пригоди Цибуліно», яка одразу принесла славу молодому поету і журналісту. Правда, спершу його визнала не рідна Італія, а Радянський Союз. Пропонуємо переглянути відеосюжет: 

 

Діти із різних країн полюбили відважного хлопчика-цибулинку, який навів лад у фантастичній фруктово-овочевій країні, провчив цитрусових нероб і дурисвітів, захистив своїх працьовитих родичів і друзів. Намальований письменником казковий світ, в якому діють люди-овочі, дуже схожий на Італію, батьківщину Родарі. 

Полюбився дітворі й інший його герой – володар чарівного голосу з казки «Джельсоміно в Країні Брехунів» (1959). Твори Джанні Родарі – це казки XX ст., у них добро перемагає зло, а читач отримує безцінний урок. Для дорослих він написав одну-єдину книгу – «Граматику фантазії», що має підзаголовок «Введення в мистецтво придумування історій». Як жартував сам автор, цю книгу прочитали «помилково» безліч хлопців, і вона перестала належати дорослим. Хоча Родарі склав її лише для того, щоб навчити батьків придумувати чарівні історії для своїх дітей. У 1967 році Джанні Родарі був визнаний кращим письменником Італії, а через три роки отримав найбільшу нагороду у царині дитячої літератури – Золоту Медаль імені Ганса Крістіана Андерсена. На врученні високої нагороди Джанні Родарі сказав: «Художні твори – як давні, так і сучасні – виховують розум, розвивають уяву й дарують дітям ключі від таємниць світу». Це сталося за три роки до його смерті.

 Джанні Родарі народився у першій чверті ХХ ст., а пішов з життя у останній – з того часу не раз змінювалася політична карта світу, зникали одні та з’являлися інші держави, переосмислювалися події світового значення. А його твори не втратили актуальності – зазвучали новими нотками. І досі діти – громадяни світу – товаришують із веселим та кмітливим Цибуліно, перемагають брехню із гучноголосим Джельсоміно, слухають ті казки, які розповідав по телефону батько своїй доньці, – і так буде завжди, бо справжня дитяча книга, народжена любов’ю та щедро розфарбована фантазією – є вічною. Якщо вірити словам давньогрецького мудреця про те, що люди живуть в написаних ними книгах, то Джанні Родарі житиме вічно – у своїх прекрасних героях і в серцях дітей, які його полюбили. 

 Пропонуємо переглянути мультфільм «Пригоди Цибуліно» (1961 р.):

 Віртуальна книжкова виставка 

"Портрет цинічного романтика"

Центр (Пункт) європейської інформації пропонує ознайомитись з віртуальною книжковою виставкою «Портрет цинічного романтика», підготовану до 166-річчя від дня народження Оскара Уайльда, відомого англійського письменника, драматурга, поета. Його називали «королем життя», «апостолом естетизму», «принцом парадоксів». Американський поет Г. Лонгфелло вважав: «Якщо ви зрозуміли характер самого письменника, вам не буде важко осягнути його твори». Давайте спробуємо уявити, яким був Оскар Уайльд.

      Книжкова виставка

 «Німеччина: шлях від розділу до об’єднання»

Центр  (Пункт) європейської інформації відділу обслуговування користувачів пропонує ознайомитися з книжковою виставкою «Німеччина: шлях від розділу до об’єднання»
3 жовтня 1990 року після 41 року розділення Східна і Західна Німеччини об'єднались в єдину державу. Формально возз'єднання відбулось у вересні, після ратифікації відповідного договору парламентами ФРН і НДР.

12 вересня 1990 року в Москві ФРН, НДР, СРСР, США, Велика Британія, Франція підписали Договір про остаточне врегулювання щодо Німеччини, який містив рішення з усього комплексу питань об’єднання Німеччини. У Європі не створювалася нова держава, а розширювалася Федеративна Республіка Німеччина, яка існувала з 1949 року, її зовнішні кордони були проголошені остаточними, що було закріплено у відповідних документах, підписаних ФРН із Польщею та Чехією; Німеччина зобов’язалася не висувати жодних територіальних претензій до інших держав, відмовлялась від виробництва, володіння, розповсюдження ядерної, хімічної та біологічної зброї.

Урочисте входження нових земель до ФРН відбулося 3 жовтня1990 року – об’єднана Німеччина отримала повний суверенітет не тільки у внутрішніх, а й у міжнародних справах внаслідок відмови чотирьох держав від своїх прав і відповідальності щодо Берліна й Німеччини в цілому.

Експозиція, яку підготувала бібліотекар I категорії відділу Юлія  Горюн,  діятиме у Центрі (Пункті) європейської інформації з 1 по 15 жовтня 2020 року.