XV Мандрівний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA завітав до Полтави

XV Мандрівний  фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA крокує містами та містечками України. Завітав він і до Полтави.

13 листопада у Центрі (Пункті) європейської інформації  ПОУНБ імені І. П. Котляревського зібралися зацікавлені містяни, щоб переглянути фільм «Ґвендолін» австрійського режисера Рут Казерер. Аудиторія була досить різною: школярі середньої школи, студентська молодь, люди старшого віку. Дехто з них вперше доторкнувся до світу документального кіно, тому модератору події Олені Бурим довелося більш детально зупинитися на особливостях жанру кінодокументалістики й розповісти про значення гасла цьогорічного фестивалю «рівні рівності». 

Незважаючи на мовний бар’єр (фільм англійською мовою з українськими субтитрами), більша частина глядачів уважно слідкувала за історією життя Ґвендолін ‒ мужньої жінки шістдесяти з чимось років, яка важить заледве 52 кг і має три світові титули з важкої атлетики. Ця антропологиня на пенсії бореться з раком слинної залози, тому їй справді варто було б відступитися й перепочити, але Ґвендолін навіть не думає про це. Вона тренується, щоб знову стати чемпіонкою світу. Заручившись підтримкою свого відданого тренера Пата, свого молодшого на двадцять років чоловіка Чарлі родом з Кот’Івуару та свого сина Йозефа, вона починає боротьбу проти фізичних та особистих обмежень. 

Декому з глядачів фільм видався надто важким та довгим, але переважна частина присутніх на перегляді додивилася його до кінця і долучилася до  обговорення побаченої історії. Глядачі визнали, що дивлячись на енергійну Ґвендолін, яка не втратила любові до життя, дізнавшись про тяжкий діагноз, розпочинаєш більше цінувати власне життя та підтримку близьких і рідних, по-іншому оцінювати складні ситуації. Олена Бурим зазначила, що історія Ґвендолін є свідченням того, що немає непідйомних речей для людини, яка йде до мети і хоче залишатися активним членом суспільства а не «людиною з інвалідністю». А ще цей фільм змусив присутніх задуматися над роллю держави у забезпеченні соціального захисту своїх громадян, адже не секрет, що для багатьох українців діагноз «онкологічне захворювання»  звучить як вирок.

Приємно, що активними учасниками обговорення були не лише глядачі старшого віку а й школярі, яким на сьогодні лише  14 чи 15 років. І це, на думку організаторів заходу, є правильним, адже чим активніше підлітки будуть пізнавати й аналізувати проблеми «дорослого світу», тим успішнішим буде наше суспільство в майбутньому. Були і побажання до організаторів фестивальних показів, зокрема про те, що цей фільм значно виграв, якби був озвучений українською мовою.