Закриття Фестивалю Європейського Кіно в Полтавській обласній унверсальній науковій бібліотеці імені І. П. Котляревського

4 липня у Полтавській обласній універсальній науковій бібліотеці імені І. П. Котляревського відбулося закриття Фестивалю Європейського Кіно, який було ініційовано Представництвом Європейського Союзу в Україні.

З 23 червня по 4 липня 2017 року Центр (Пункт) європейської інформації, що діє в Бібліотеці, разом з партнером Обласним молодіжним центром Полтавської обласної ради провів три покази кращих європейських фільмів, які були надані компанією «Артхаус Трафік». Оскільки два покази пройшли на Співочому полі Марусі Чурай, то до перегляду фільмів долучилося близько 300 глядачів.

Формуючи програму фестивальних показів, працівники Бібліотеки послуговувалися трейлерами до запропонованих кінофільмів, відгуками глядачів на різних кіносайтах і  власними стереотипами: французькі комедії завжди смішні, пригодницькі фільми завжди мають напружений сюжет, фільми про сімейні відносини майже завжди насичені мелодраматизмом тощо. Але сучасні європейські режисери геть зруйнували усталені стереотипи. Розпочнемо з того, що «Новий Заповіт» французького режисера Жако Ван Дормеля глядачі дивилися під дощем і не поспішали розходитися, однак після перегляду в соціальних мережах з’явилися відгуки, що комедія «не смішна». Але ж було щось таке в цьому фільмі, що змусило близько сотні людей дивитися його під парасольками. Моя подруга, яка теж побувала на «дощовому кіносеансі», розказала, що знайшла цей фільм на одному з сайтів і переглянула його вдруге з величезним задоволенням, хоча відразу він їй видався дивним і зовсім не смішним.

Від наступного фільму «Одіссея», який також був створений  французьким режисером Жеромом Саллем, публіка очікувала більшого динамізму, оскільки в анонсі його жанр визначався як «пригоди, біографія». Фільм розповідає про життя легендарного дослідника підводного світу Жака-Іва Кусто. Звичайно, в цьому фільмі були певні пригоди, гарні зйомки в Антарктиді. До речі, «Одіссея» - перший в історії кіно художній фільм, який знімався у цій частині світу. Однак у стрічці не було вражаючих спецефектів, які притаманні більшості фільмів пригодницького жанру. Режисер розповів про життя легендарної особистості з повагою, обережно розкриваючи відносини в родині Кусто. І незважаючи на все це, фільм отримав схвальні відгуки полтавських глядачів, задовольнив їх очікування.

«Тоні Ердман» - стрічка німецького режисера Марен Аде є хітом європейського кінопрокату 2016 року. Вона  анонсувалася як «трагікомедія», що розповідає про намагання літнього батька завоювати серце дорослої доньки і змінити її уявлення про світ. Так, у цій кінострічці можна було помітити трагічні і комічні моменти, але вони нівелювалися «монотонністю» сюжету, довгими діловими розмовами персонажів та великим хронометражем фільму, який становить аж 162 хвилини! 

Оскільки цей показ відбувався в приміщенні Бібліотеки, то було добре видно, що дехто покинув глядну залу на 20-тій хвилині показу, але були й «цікаві відчайдухи», які залишилися: «Щось же режисер хотів нам сказати? Додивимося, чого хоче досягти цей батько своїми витівками?» - говорили вони.

Стрічку додивилися і дійшли до висновку, що вона «не для всіх», «можна зменшити хронометраж», «задум непоганий». Признаюся чесно, що ідучи додому, я думала, що це зовсім невдалий показ, однак знову поверталася до «нудного» сюжету, прокручувала певні ситуації і пригадувала, чи випадково нікому не розказувала по те, що вихідні проведені разом з батьками – це найневдаліші вихідні, які годі й уявити, бо саме таке говорила Інес - героїня цього фільму. Потім розпочала аналізувати свій гардероб, чи немає часом у мене «надто ділових костюмів», в яких жінка втрачає жіночність, а саме такі костюми носила бізнесвумен Інес. А ще промайнула думка: «Не дай Боже, щоб «залізна леді», на зразок головної героїні фільму, проводила аутсорсинг українських підприємств». В кінці кінців, обдумавши багато чого, з полегшенням зітхнула: «Моя мати ніколи не скаже, що найняла дівчину, яка замінює дочку, з якою вона рідко бачиться». Сподіваюся, що такі роздуми після перегляду «Тоні Ердманна» виникли не лише у мене.

Все сказане дозволяє зробити висновки про те, що Фестиваль Європейського Кіно був вдалим, але не всі глядачі звикли до подібного кіно. Набагато простіше дивитися голлівудські блокбастери, які пропонують нам динамічний сюжет і мало підстав для роздумів. А щодо «Тоні Ердманна», то натрапила на цікаву статтю  Почему надо смотреть "Тони Эрдманна" Маренн Аде? Хоча скільки  людей, стільки й думок.