Віртуальна мозаїка "НАТО: історія та сучасність у фактах" (4 квітня 1949 року - День створення Північноатлантичного Альянсу)

4 квітня 2025 року виповнується 76-річниця від дня створення Північноатлантичного Альянсу (НАТО) – однієї з найпотужніших міжнародних, міжурядових організацій колективної безпеки, історія заснування якої датується минулим століттям і, відповідно, має багато знакових для всього людства військово-політичних та історичних моментів. Щоб створити уявлення, яку саме роль відіграє НАТО сфері подолання кризових ситуацій та забезпечення миру і стабільності, Центр європейської інформації підготував та запрошує ознайомитися з віртуальною мозаїкою "НАТО: історія та сучасність у фактах", присвячену ювілейній даті.

Факт 1. Створення Альянсу.

4 квітня 1949 року у Відомчій аудиторії в Вашингтоні (округ Колумбія) міністри закордонних справ 12 країн підписали Північноатлантичний договір (відомий також як Вашингтонський договір). Країнами-засновницями НАТО були: Бельгія, Канада, Данія, Франція, Ісландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Велика Британія і Сполучені Штати Америки. Протягом наступних п'яти місяців після церемонії підписання, національні Парламенти усіх 12 країн ратифікували Договір і таким чином вони офіційно стали членами Організації.

Факт 2. Генеральний секретар.

Головною посадовою особою Організації Північноатлантичного договору є Генеральний секретар. Першим Генеральним секретарем в історії НАТО був британський військовий і політичний діяч, генерал Гастінг Лайонел Ісмей, який обіймав цю посаду з 1952 по 1957 рік. 

Факт 3. Офіційна емблема НАТО. 

Організація має свою емблему, яка ухвалена Північноатлантичною Радою у жовтні 1953 року як символ Атлантичного Альянсу. Коло символізує єдність та співпрацю, розетка компасу – спільний шлях до миру, котрий обрали країни-члени Альянсу.   

Факт 4. Штаб-квартира Альянсу. 

Штаб-квартира НАТО в Брюсселі – це політичний штаб Альянсу і місце постійного перебування Північноатлантичної Ради. У ній розміщуються національні делегації країн-членів, до складу яких входять глава делегації або Постійний представник і національний Військовий представник. Кожному з них допомагають у роботі цивільні та військові радники, а також посадові особи, які представляють свої країни у різних комітетах НАТО. Чимало країн-партнерів Альянсу відкрили свої дипломатичні представництва або місії зв'язку у штаб-квартирі.

Факт 5. Організація Північноатлантичного договору.

Організація Північноатлантичного договору (НАТО) є однією з провідних міжнародних інституцій. Це військово-політичний альянс 32 країн Європи і Північної Америки. Усі рішення в рамках Альянсу ухвалюються за принципом консенсусу. Кожна країна-член, незважаючи на її розміри, має однакове право голосу, коли йдеться про обговорення й ухвалення рішень. Держави-члени віддані принципам особистої свободи, демократії, поваги до прав людини і верховенства права. Збереження перерахованих цінностей покладено в основу першочергового завдання в діяльності трансатлантичного блоку. 

Факт 6. Колективна оборона. 

Першорядне завдання Альянсу полягає у забезпеченні захисту і оборони території й населення держав НАТО. Беручи до уваги  характер та результати щоденної діяльності НАТО в політичній, військовій та в інших галузях, солідарність у рамках Північноатлантичного Альянсу забезпечує такий стан, за яким жодній із держав-членів не доводиться розраховувати лише на власні сили у вирішенні основних проблем безпеки. Не позбавляючи держав-членів їх прав та обов'язків по прийняттю на себе суверенної відповідальності у сфері оборони, НАТО дозволяє їм спільно вирішувати життєво важливі завдання у сфері національної безпеки. Саме це положення зазначене у Статті 5 Вашингтонського договору. У ній стверджується, що напад на одного з членів Альянсу вважатиметься нападом на  усіх. Статтю 5 було введено в дію лише одного разу в історії Альянсу, а саме: 12 вересня 2011 року, наступного дня після здійснення терористичних актів проти Сполучених Штатів Америки. 

Факт 7. Командна структура НАТО. 

НАТО має єдину постійнодіючу структуру військового командування, у якій задіяно як військовий так і цивільний персонал з усіх держав – членів Альянсу. В Альянсі існують два верховних командування стратегічного рівня: Оперативне командування ОЗС НАТО у Монсі ( Бельгія) і Командування ОЗС НАТО з питань трансформації у Норфолку (США). Цим стратегічним командуванням підпорядковано два Об’єднаних командування ОЗС НАТО у Брунссумі (Нідерланди) і Неаполі (Італія), здатних розгортати війська й керувати військовими операціями. До складу командної структури також входить Об’єднане командування ВПС НАТО у Рамштайні (Німеччина), Об’єднане командування Сухопутних військ в Ізмірі (Туреччина) і Об’єднане командування ВМС у Нортвуді (Велика Британія). 

Факт 8. Постійнодіючі сили. 

НАТО має низку підрозділів збройних сил, які несуть бойове чергування, забезпечуючи у такий спосіб постійний внесок у колективну оборону Альянсу. До складу цих сил входять чотири постійних угруповання ВМС НАТО, готові миттєво відреагувати у разі потреби. До того ж НАТО має об’єднану систему протиповітряної оборони, яка поєднує національні системи ППО окремих країн й до складу якої входять також засоби НАТО із протидії балістичним ракетам. Альянс також запроваджує низку операцій із патрулювання повітряного простору, тобто винищувачі Альянсу постійно контролюють повітряний простір країн-членів, які не в змозі робите це самостійно. Літаки НАТО нині цілодобово захищають повітряний простір Албанії, Естонії, Латвії, Литви і Словенії. 

Факт 9. Збройні сили та військова техніка. 

На користь НАТО працює те, що Альянс в змозі об’єднувати військовий досвід і потенціал окремих держав-членів: чи то бронетехніку, чи підводні човни, чи винищувачі. Коли Альянс ухвалює рішення про проведення спільної операції, то відповідно звертається до держав-членів із запитом про виділення підрозділів і військової техніки, які на відповідний період передаються під командування НАТО. Особовий склад, залучений до операції НАТО, вважається «збройними силами НАТО», точніше, це – багатонаціональні сили з країн – членів НАТО, а у деяких випадках – з країн-партнерів й інших держав, які побажали виділити війська. Єдиний військовий ресурс у власності НАТО – це літаки раннього радіолокаційного виявлення і спостереження (АВАКС). Із 2018 року НАТО має у розпорядженні також п’ять літаків-розвідників «Global Hawk». Процес об’єднання сил і засобів на прохання Альянсу для проведення операції часто називають процедурою «формування сил». 

Факт 10. Цивільне планування на випадок надзвичайних ситуацій. 

НАТО – це водночас і форум, у рамках якого держави-члени активно співпрацюють з країнами-партнерами у сферах цивільного планування на випадок надзвичайних ситуацій, пов'язаних з природними катаклізмами та екологічною небезпекою. Хоча кожна держава несе основну відповідальність за планування дій своїх цивільних служб за надзвичайних обставин, здійснювана в межах НАТО співпраця сприяє тому, що при виникненні критичних ситуацій цивільні ресурси Альянсу використовуються у найефективніший спосіб. У таких випадках Альянс часто виконує роль координатора. Він домагається, щоб потреби швидко визначалися, а запити стосовно допомоги надсилалися до заздалегідь обраного центру з надзвичайних ситуацій, здатного якнайкраще їх забезпечити.  

Факт 11. Міжнародне співробітництво в галузях наукових інновацій та цифрових технологій.

НАТО здійснює програми міжнародних обмінів, пов'язаних з важливими для Альянсу та його партнерів науково-технічними дослідженнями. Надзвичайну зацікавленість натовські експерти виявляють у таких сферах, як біологія, хімія, фізика, екологія, найновіші цифрові технології. Їх цікавить все, що може підвищити ефекиктивність боротьби зі зброєю масового знищення та гарантувати безпеку людського життя. 

Факт 12. Бюджет НАТО. 

Усі країни-члени роблять прямі і непрямі внески з метою забезпечення функціонування НАТО і здійснення її політики і діяльності. Істотна частка цих внесків є непрямими і здійснюється у вигляді участі державчленів в операціях під проводом Альянсу. Країни-члени несуть витрати щоразу, коли погоджуються на добровільній основі виділити підрозділи для участі в операціях НАТО. Так, наприклад, країна, що виділяє винищувачі, несе усі витрати, пов’язані з їхньою експлуатацією. Щодо прямих внесків до загального бюджету НАТО, то такі внески обчислюються за узгодженою формулою розподілу витрат, що ґрунтується на розмірі національного ВВП. Ці внески спрямовуються на фінансування об’єднаних структур НАТО, а також засобів і структур, що перебувають у власності Альянсу.  

Факт 13. Стримування. 

За п’ять десятиліть після Другої світової війни Альянсу вдалося запобігти тому, щоб холодна війна перетворилася на справжню. Завдяки парасольці безпеки, яку забезпечувала НАТО, народи Європи, Канади і США насолоджувалися перевагами демократичного вибору, верховенства права і бурхливого економічного зростання. Функція стримування Альянсу ґрунтується на відповідному поєднанні ядерного потенціалу і звичайних збройних сил, що і донині залишається центральним елементом стратегії НАТО поряд із зобов’язанням союзників у галузі контролю над озброєннями, роззброєння й нерозповсюдження зброї масового знищення. 

Факт 14. Врегулювання криз. 

Альянс неодноразово брав на себе відповідальність за підтримання міжнародного миру і безпеки. У 1995 році НАТО сприяла припиненню війни і запровадженню мирної угоди у Боснії. У 1999 році НАТО допомогла покласти край масовим вбивствам і репресіям у Косові. Сьогодні війська НАТО продовжують нести службу у Косові за мандатом Організації Об’єднаних Націй. Починаючи із 2003 року, санкціонована ООН місія Міжнародних сил сприяння безпеці (МССБ) під проводом НАТО гарантувала те, щоб Афганістан ніколи більше не став притулком для терористів. Три роки тому НАТО втрутилася у ситуацію в Лівії, щоб гарантувати захист цивільного населення згідно з мандатом ООН. Кораблі НАТО ведуть боротьбу з піратством поблизу берегів Сомалі і проводять антитерористичну операцію, патрулюючи води Середземного моря. Кілька разів сили НАТО долучалися до місій із доправлення гуманітарної допомоги, зокрема після урагану Катріна у США і внаслідок землетрусу у Пакистані у жовтні 2005 року та багато інших.

У форматі "Рамштайн" від квітня 2022 року Контактна група з питань оборони України, основу якої складають держави-члени Північноатлантичного Альянсу, надає озброєння та іншу військову допомогу нашій державі для стримання російської агресії.

Факт 15. Безпека для усіх. 

Такі загрози, як тероризм, піратство, розповсюдження зброї масового знищення і кібернапади не визнають кордонів. Ось чому НАТО створила глобальну мережу партнерів із гарантування безпеки, до якої увійшли понад 40 країн світу, а також міжнародні організації, зокрема ООН, Європейський союз, Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) й Африканський союз. В операції Альянсу в Афганістані бере участь 21 країнапартнер, а в операції НАТО у Косово – 10 держав-партнерів. Крім участі країн-партнерів в операціях під проводом НАТО, з початку 90-х рр. XX століття. Альянс розбудував широку мережу партнерства, інструментами якої є, зокрема, Рада євроатлантичного партнерства, Середземноморський діалог, Стамбульська ініціатива співпраці, а також відносини з багатьма партнерами в усьому світі, такими як Австралія, Японія й Південна Корея. 

Факт 16. Політика відкритих дверей. 

Будь-яку європейську державу, що здатна сприяти підтриманню безпеки і відстоювати принципи Альянсу, може бути запрошено вступити до НАТО. Кожна країна має право вільно вирішувати вступати до Альянсу чи ні. Загалом було шість раундів розширення НАТО. У період 1952 – 2009 років 16 європейських країн висловили бажання приєднатися до Альянсу і згодом стали його членами. Процес розширення НАТО сприяв зміцненню миру і безпеки в Європі. Нині чотири країни є офіційними кандидатами на вступ до Альянсу. Це – Боснія і Герцеговина, Грузія, Чорногорія і колишня Югославська Республіка Македонія. Держави – члени Альянсу оцінюють успіх кожної з цих країн на шляху до набуття членства. Щоб стати членом Альянсу, кожна країна-кандидат має реалізувати широкий спектр політичних, економічних і безпекових реформ.

Таким чином, НАТО дотримується спільних для Альянсу пріоритетів демократії, індивідуальної свободи, верховенства права та мирного розв'язання суперечок і підтримує цінності в усьому євроатлантичному регіоні. Це своєрідна політична арена, на якій країни з Північної Америки та Європи можуть консультуватись зі спільних питань безпеки та здійснювати спільні дії з їх розв'язання. Постійна робота Альянсу зосереджена навколо зміцнення власне Європейської безпеки та оборони в межах Альянсу, розвитку структур співробітництва між НАТО і Європейським Союзом, потреба в яких виникла після того, як ЄС вирішив розвивати свою оперативну роль у врегулюванні кризових ситуацій та діяльності з підтримання миру. Маємо сподіватись, що, прийдуть такі часи, коли людство залишивши позаду еру конфронтації, військових конфліктів, ідеологічної ворожнечі, нарешті, увійде в епоху довгоочікуваного миру, взаємодопомоги, злагоди, співпраці та доброчинності...