пʼятниця, 4 грудня 2020 р.

 

            Історичні віражі «Феномен меценатства»

Я маю намір говорити про героїв, про те, як ставилися до них люди і яку вони відігравали роль; про те, що я називаю пошануванням героїв і героїчним у людських діяннях.

                Томас Карлейль

    5 грудня у світі відзначають Всесвітній день волонтерів, меценатів. Центр (Пункт) європейської інформації пропонує здійснити подорож у часі , прийти в сьогоднішній день через далеке минуле. Минуле – це люди і їх діяння. Минуле цих людей – це не тільки їхнє минуле, а й наше з вами.

    Вже у стародавній Греції та Римі були закладені моральні основи благодійності, принципи і базові форми, були розглянуті мотиви і деякі обмеження в області благодіянь. Європейська цивілізація і багато інших християнських країн і досі використовують цю велику спадщину античного світу.

    Римський політик і філософ Цицерон виділив два види допомоги – справами і грошима – останній спосіб є простішим, особливо для заможної людини, але перший є більш бажаний, більш блискучий і більш гідний хороброї і доброчесної людини.

    Особливими формами благодійництва є меценатство та спонсорство. Благодійність та меценатство є важливою складовою громадянського суспільства та вагомим сегментом соціокультурного життя кожної країни. Так, близько третини соціальних програм у Західній Європі здійснюється благодійними організаціями. 

    Згідно інформації організації CEREC (Еигореап ommittee for Business, Arts and Culture) найбільш привабливими для благодійної діяльності та меценатства у світі є образотворче мистецтво, театр та культурна спадщина. Починаючи з 2000 р., спостерігається зростання та загальна тенденція збільшення обсягів спонсорської допомоги на культуру. У Німеччині видатки комерційного сектору на культуру становлять 500 млн євро (2004 р.), в Італії близько 200 млн євро (2003 р.), в Австрії близько 40 млн євро (2003 р.).

    Усі європейські країни законодавчо стимулюють спонсорство і меценатство, але не це є основною мотивацією компаній. Підтримка культури зумовлена високим рівнем соціальної відповідальності бізнесових структур і маркетинговими цілями. Загалом, європейська практика державного стимулювання розвитку благодійництва передбачає застосування низки механізмів. Серед них – податкові пільги (Велика Британія, Франція, Бельгія), відсоткова філантропія (Угорщина, Румунія, Словаччина, Польща, Чехія), створення іміджу престижу, взаємовигідне співробітництво тощо. 

Україна також має свою історію меценатства, яка приховує в собі чимало і загадкових, і драматичних людських доль.

Майже всі князі нашої Київської Русі були великими ктиторами: за неписане правило кожному з них було будувати на рідній землі храми, вкладаючи величезні не тільки державні, а й власні кошти.

 Неписаним правилом для козацької старшини було будувати храми, шпиталі, школи й утримувати їх. Так гетьман Петро Сагайдачний з усім Кошем Запорозьким записався до Київського братства й заповів на академію майже всі свої кошти.

 Іван Мазепа також ввійшов в історію як меценат. Ось тільки найбільші монастирі й церкви, що їх спорудив або перебудував за свій кошт Мазепа: Печерська лавра, Братський, Кирилівський, Лубенський Мгарський, Прилуцький Густинський, Каменський, Батуринський Крупицький; кафедральні собори в Києві, Переяславі, Чернігові. А ще й поза межами України – у Вільні, у Рильську і навіть у країнах православного Сходу. Мазепа задавав тон у благодійництві для всієї старшини, подавав їй приклад, надихав на благодійництво. І на нього рівнялися Кочубей, Герцик, Горленко, Лизогуби, Мокієвський, Гамалії та чимало інших представників української аристократії, що також споруджували храми на своїй землі.

 А мати гетьмана Мазепи Марія-Магдалина, яка 1686 року постриглася в черниці Київського Вознесенського монастиря; згодом вона стала ігуменією Фроло-Вознесенського монастиря в Києві і здійснювала широку благодійницьку місію: опікувалася братською школою, друкувала книжки, заклала сиротинці, шпиталі, безплатні їдальні для бідних. Христина Алчевська заснувала й утримувала своїми коштами школу для неписьменних. Поміщиця з Полтавщини Катерина Скаржинська заснувала історико-етнографічний музей, який подарувала Полтавському губерніальному земству. У ХІХ – на початку ХХ століття добродійництво набуло особливого поширення серед шанованих, багатих і не дуже, знаних українців. Пригадаймо меценатів Тарновських, Григорія Галагана, родину Симиренків, Євгена Чикаленка, кілька поколінь Терещенків.

    А хіба не меценатом був письменник, драматург Михайло Старицький, який продав власний маєток на Поділлі, аби допомогти звестися на ноги професійному українському театру, створивши славнозвісну театральну трупу корифеїв Марка Кропивницького, Миколи Садовського, Панаса Саксаганського, Марії Заньковецької ? Він навіть зазнав відчутних збитків, бо платив акторам ставки, яких не мали на той час і актори російських імператорських театрів. Зразками меценатів і благодійників на рубежі ХІХ-ХХ ст. в Україні були династії підприємців-цукрозаводчиків батька та сина Харитоненків. За кілька десятиліть родина Харитоненків зробила значний внесок у розвиток систем охорони здоров’я, освіти, образотворчого й музичного мистецтва. Численні архівні джерела, спогади сучасників свідчать, що батько і син Харитоненки витрачали мільйони карбованців із своїх прибутків для заснування і будівництва шкіл, гуртожитків, лікарень, благодійних установ, для впорядкування міст та інших населених пунктів, на матеріальну підтримку церкви, художників, архітекторів, музикантів. У місті Суми на кошти підприємців було побудовано: реальне училище, кадетський корпус (500 тис. крб), дитячий притулок (вартістю 90 тис. і 150 тис. крб на його утримання), Троїцький собор, дитячу лікарню Святої Зінаїди на 20 ліжок, оснащену необхідним медичним обладнанням (30 тис. крб), школу для дівчаток із багатодітних сімей і сиріт, засновано стипендію для учнів реального училища, прокладено бруківку в центральній частині міста. Син Івана Герасимовича, підтримуючи розвиток художнього мистецтва, зібрав унікальну колекцію творів російських і західних художників, яка зберігалася в Москві, у Пархомівському і Наталівському маєтках (майже 600 картин). На жаль, у роки революції більшість з них була розпорошена по різних музеях, частина – безслідно зникла. Безумовно, це тільки частина добрих справ відомих українців у царині меценатства, що може стати гідним прикладом для наслідування.

Книги з фонду ПОУНБ імені І. П. Котляревського, в яких відтворено яскраві сторінки української історії, культкультури крізь призму феномена меценатства:

   63.3(4УКР)-7
   С 47


Слабошпицький, Михайло Федотович.
    Українські меценати [Текст] : нариси з історії української культури / М. Ф. Слабошпицький. - К. : Ярославів Вал, 2001. - 328 с.


63.3(4УКР)-8
Х 82


Хорунжий, Юрій Михайлович.
    Мужі чину [Текст] : історичні парсуни / Ю. М. Хорунжий. - 2-е вид. - К. : Вид-во ім. Олени Теліги, 2005. - 424 с. - 17300 экз.





63.3(4УКР)-76

Х 82



Хорунжий, Юрій Михайлович.
    Українські меценати [Текст] : доброчинність - наша риса / Ю. М. Хорунжий. - К. : КМ Академія, 2001. - 138 с. - 1000 экз.

Немає коментарів:

Дописати коментар